Наша творчість

Виготовлені власноруч нашими дівчатами ляльки-мотанки

                     Вірш Пертищевої Дар'ї :    Гімназія-мій рідний дім

                                     Я сьогодні вранці йшла до школи
                                     Мене ласкали сонця промінці
                                     Із радістю йшли дітлахи малі
                                     Пташки цвірінькали у небі
                                     І все було чудово навкруги.
                                     Коли прийшла до школи
                                     Мене зустріли добрі вчителі,
                                     І почала я відкривать світи нові.
                                    Про Африку дізналась я багато
                                    Про суму і різницю двох кубів
                                    Як римські числа рахувати
                                    Як добуток від суми відрізняти.
                                    Завжди у світі ми знаходимо загадки,
                                    Але не можемо на них відповісти
                                    В усьому допоможе розібратись
                                    Гімназія під номером один!

Танець як привітання з днем вчителя

                                  Твори Золотько Поліни:                         

               Моя рідна мова!

      Я вважаю, що жити і не знати своєї рідної мови неможливо.  Кожен українець, який вважає себе справжнім патріотом, повинен знати українську мову. Але знати її можна тільки  тоді, коли будеш вивчати: як правильно писати та грамотно будувати своє мовлення. Українська мова і література – мої улюблені предмети. Я завжди із задоволенням готуюсь до них: вивчаю правила, пишу твори, багато читаю. Але читаю я не тільки твори, які потрібно знати за програмою, а й ті твори, які радять батьки. Для цього вони записали мене до бібліотеки, де я можу взяти будь-яку книжку, яка мене зацікавила.

      Якщо ви справжні українці – то любіть, поважайте та вивчайте українську мову!

Задума осіннього дерева…

     Закінчилося літо, прийшла золотиста, прохолодна осінь. Вона принесла з собою гарні дарунки, такі як: золотисте листя, осінній дощик, гарний настрій дітям. Усі дерева вкрилися різнобарвними листочками. Птахи відлетіли в теплі краї, вони сумуватимуть за своєю домівкою, але скоро повернуться.

     В одному парку, де часто гралися діти, росло велике-превелике дерево. Воно було гарне і радісне, тому що прийшла осінь. На гіллі дерева були червоні, золоті листочки. Була в дерева-велетня одна особливість, що відрізняла його від інших дерев. У нього була чиста душа. Він любив спостерігати, як кожного ранку діти йдуть до школи, батьки поспішають на роботу.

      Ви вважаєте, що дерева не думають? Ні, вони думають та інколи розмовляють між собою. Це велике осіннє дерево думало про все на світі. Воно міркувало про людей, про птахів, про себе та інших дерев. Скоро прийде зима, і осінньому дереву треба засинати. Велетень не міг нарадуватися останніми днями осені. Його задум був простий, він  розмірковував, що коли засне, до нього не прийдуть діти-бешкетники,  завжди зайняті батьки. Але він помилявся.

      Листочки з його гілля почали тихо опускатися на землю. Дерево засинало. Усі діти з дорослими прийшли в парк навідати його. Позбирали листя, розпушили землю і пішли додому.

      Добре, що задума осіннього дерева відбулася інакше, ніж він гадав…

             Твір Терновських Злати:

                              Бердянськ

Кожне місто має свою енергію, свої почуття та свою атмосферу. Бердянськ маленьке містечко, у якому люди відпочивають як тілом, так і душею. У повітрі є щось незвичне, щось що спонукає до дій.  Я обожнюю небо. У нашому містечку воно особливе, надихаюче, у будь який час, будь яку пору року. От сядеш на березі моря, на прохолодний пісок, який насичує тебе енергією землі, вдихаючи морський дурманячий аромат, заспокійливе лагідне повітря, яке з перших секунд заповнює легені і залишається десь всередині,наповнюючи тіло легкістю, спокоєм. Хвилі обережно брязкочуть. На горизонті море поєднується з блакитним небом зливаючись з воєдино. Сонце потроху заходить за обрій, надаючи небу найрізноманітніших барв. Небосхил нагадує палітру художника, який створює свій шедевр. Сонце потроху опускається все нижче й нижче, ніби ховаючись від нашого світу. На обрію з’являється неперевершений красень місяць. Він потроху забирає на себе головну роль. Ніби небокрай це сцена. Згодом до нього приєднуються зорі, невеличкі, вони нібито розмовляють між собою, сяючи у найрізноманітніших сузір’ях. Кажуть що зірки це світлі душі загиблих, які тихо споглядають за нами.  Спостерігаючи, головне не проґавити падаючу зірку й загадати бажання. Воно обов’язково здійсниться. За цим можно спостерігати довго хоч цілу ніч, хоч вічність. Це явище зачаровує, захопивши тебе у полон мрій, нікуди не відпускаючи. Особливо коли поруч сидить дорога для тебе людина, задля якої ти вартий хоч підкоряти гори, ви розмовляєте й розмовляєте про все на світі, від щоденних речей до того як побудований Всесвіт, іноді затихаючи й мовчки дивлячись на зорі. Такі розмови об’єднують душі.

Взагалі море це велика частина мене. Усі хто живе у Бердянську, або хоча б відвідав його, назавжди залишив шматочок моря в середині. Тихими зимовими вечорами, коли немає скупчення туристів і ти відчуваєш себе цілковитим володарем моря, сядеш на березі й вдивляєшся в горизонт, обмірковуючи Вселенські речі, про вічні поняття, про недосяжні міри. Повз тебе літають морські птахи, а ти сидиш, ніби зупинившись в часі, його плин вже неважливий. Існуєш тільки ти, море й тепла кава, яка зігріває серце.

            Ще одне місце  яке просто закликає до себе, це парк імені лейтенанта Шмідта. Це місце залишило у собі шматочки різних сердець, у тому числі й моє. Найчарівніше парк виглядає восени. Коли дерева набувають найрізноманітніших відтінків. Парк має свій настрій.

            Кожен день я проходжу повз педагогічний університет. З однієї сторони ця чарівна будівля,яка нагадує місцевий Хогвартс, у якому чари на кожному кроці. А з іншої сторони дерева, які нібито щойно зійшли зі сторінок збірника казок. Сонечко сяє, спрямовуючи свої промінці прямо в оченята. Одразу настрій підіймається до небес. Кожен день крокуючи до рідної гімназії я обираю саме цей шлях.

            Взагалі гімназія нагадує мені невеличкий Всесвіт. У якому кожен один одного знає, підтримає у скрутну хвилину, протягне руку допомоги. Гімназія без сумнівів друга родина. В нас відсутня жага до суперництва, ми завжди об’єднуємось заради спільної мети і впевнено йдемо до перемоги.

            В нас всі учні абсолютно талановиті. Кожен талант виражається по різному. Хтось співає так, що пташки замовкають, насолоджуючись співом. Хтось неперевершено танцює. У кожному його русі відчувається душа. Кожна клітинка його тіла об’єднається у несамовитій гармонії з музикою. Хтось створює шедеври тільки торкнувшись фарбами паперу. Хтось розуміється на точних науках, наздоганяючи відомих науковців. Разом ми доповнюємо один одного, стаючи непереможними.

            Взагалі у цьому містечку зустрічаються неймовірно талановиті і цікаві люди,з якими хочеться спілкуватися й спілкуватися. Тут люди щирі й відкриті,йдуть один одному на зустріч. З ними дуже легко знайти спільну мову.

            Хоча Бердянськ й маленьке містечко, але воно одразу западає в душу, залишаючи після себе чарівний післясмак. Воно здатне надихати. Тут не має сенсу кудись поспішати. Воно зовсім не схоже на великий мегаполіс, але ж це й к кращому. Ти можеш спокійно насолоджуватись життям, не зважаючи на майбутне й минуле, жити зараз.